У перші повоєнні роки кафедру очолювали спочатку доцент П. І. Соломатін, а потім старший викладач (із часом – доктор історичних наук, професор) О. А. Євдокимов. Викладацький склад кафедри багато і плідно працював над підготовкою навчальних і особливо методичних посібників, зокрема О. А. Євдокимов видав монографію з аграрних питань. Провідними викладачами були доценти А. Д. Зуєв, Г. І. Ломов, М. О. Улановська, В. П. Шило та інші.
У 1957 році зі складу кафедри виокремилися спеціалісти з політекономії, яких очолив кандидат економічних наук Ф. Г. Романко. У 1971 році кафедра марксизму-ленінізму поділилася на дві кафедри – філософії та історії КПРС.
Із 1959 року, тобто протягом 27 років, кафедру марксизму-ленінізму очолював кандидат історичних наук Степан Андрійович Канавенко, який у 1972 році захистив докторську дисертацію, став професором, отримав почесне звання Заслуженого діяча вищої школи УРСР. На той час кандидатські дисертації захистили В. В. Гребенюк, О. Г. Стеценко, В. П. Терентьєв, А. Б. Чугуєнко. Вісім із шістнадцяти викладачів тодішньої кафедри мали вчені ступені кандидатів наук і звання доцента.
Колектив істориків перебував у специфічному становищі, оскільки провідна "політична" кафедра повинна була забезпечувати керівництво виховною роботою, а це за умов тих років означало ідеологічне домінування в колективі інституту. Кожен член кафедри виконував на громадських засадах велике і відповідальне навантаження, маючи закріплену за ним конкретну ділянку виховної, а точніше – ідейно-політичної роботи в інституті та поза його межами. За обсягом, витратами фізичних та творчих сил виконання цих доручень було значно більшим, ніж виконання викладацьких обов'язків. Буденною роботою викладачів кафедри було безкінечне складання планів, звітів, проектів резолюцій і рішень, доповідей та виступів для адміністративних і партійних керівників різних рангів. Обов'язковими для суспільствознавців були майже щоденні виступи перед студентами на виховних годинах, у гуртожитках, на підприємствах, у організаціях і установах, у містах і селах Харківщини, інших областях України.
Викладацька діяльність тісно пов’язана з науковою роботою, але найбільшою перешкодою на шляху наукових досліджень були обмеження в розробці актуальних тем, у використанні потрібних архівних матеріалів, суворі рамки цензури. Проте ніщо не могло зупинити наукової думки: кожен співробітник щороку публікував 3-4 наукові статті. Науковці кафедри взяли участь у підготовці енциклопедичних видань "Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область", "Історія Харківської обласної партійної організації", написали історію харківського заводу "Червоний Жовтень", історію Харківського автомобільно-дорожнього інституту "На шляхах підготовки інженерів автомобільного транспорту та будівництва доріг" до 60-річного ювілею, а також нариси до наступних визначних дат інституту, колективну монографію про формування суспільної свідомості та інші значущі наукові роботи, підготували десятки яскравих публіцистичних газетних матеріалів до районних, обласних, республіканських та всесоюзних видань.
Вагомий внесок у вдосконалення навчального процесу і підвищення методичного рівня викладання внесли талановиті педагоги кафедри: доценти Г. І. Ломов, О. Г. Стеценко, В. П. Терентьєв, старші викладачі А. І. Абраменкова, Е. М. Кадєєва та інші.
На кафедрі діяла аспірантура. Під науковим керівництвом професора С.А. Канавенка захистили кандидатські дисертації Є. Т. Євсєєв, І. Г. Попова, О.З. Дюмін, В.І. Ковальов, а пізніше, під керівництвом Є. Т. Євсєєва, – О. М. Бердута, які успішно працювали і нині працюють у ХНАДУ та в інших вищих навчальних закладах міста Харкова й України.
Із 1986 року кафедру очолив Євген Тихонович Євсєєв. Саме під його керівництвом колектив кафедри починає активну роботу над створенням підручників, зокрема підготовлений і виданий перший в Україні підручник для студентів вищої технічної школи з курсу політичної історії ХХ століття українською мовою.
На базі університету кафедра організувала низку наукових конференцій, що зібрали учасників з усієї України та зарубіжжя і мали помітне значення для гуманітаризації вищої освіти. Серед указаних наукових заходів заслуговують на увагу такі: республіканська науково-методична конференція "Питання активізації пізнавальної діяльності студентів у вивченні суспільних наук" (жовтень 1990 р.), всеукраїнська міждисциплінарна науково-практична конференція "Гуманістичне середовище вищого технічного закладу освіти (проблеми формування)" (листопад 1999 р.). Пізніше проведені міжнародна науково-методична конференція „Здобутки, проблеми та перспективи безперервної мовної підготовки студентів у вищих технічних навчальних закладах України” (жовтень 2003 р.), всеукраїнська наукова конференція «Історичні регіони України: минуле і сучасність» (листопад 2013 р.), міжвузівський семінар «Знакова роль Т. Г. Шевченка в утвердженні українства» (березень 2014 р.).
У перший навчальний рік після проголошення незалежності України, 1992 року, на базі кафедри політичної історії було створено кафедру українознавства – одну з перших у м. Харкові та в Україні. Кафедрою відразу було впроваджене вивчення курсів: «Історія України, «Історія української та зарубіжної культури», «Ділова українська мова», а з 1996 року – «Основи конституційного права України». Колектив кафедри підготував і видав підручник з історії України в двох книгах (1993, 1995 роки), який широко використовувався і в інших вищих навчальних закладах м. Харкова, України. Доцент В. І. Ковальов видав конспект лекції "Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні". Матеріал підручників врахував усі останні досягнення історичної, юридичної наук, мав чіткі і конкретні висновки. Розроблені і видані програми, методичні матеріали, перший досвід викладання українознавчих дисциплін кафедра передавала іншим вищим і середнім спеціальним навчальним закладам м. Харкова та Харківської області. Викладачі кафедри на всеукраїнських та регіональних конференціях готували доповіді з питань українознавства.
Ставши центром викладання та пропаганди історії, культури, мови і традицій України, її Конституції, кафедра зосередила роботу на методичному забезпеченні переходу на українську мову життя університету. Постійно надавалася допомога загальноосвітнім та технічним кафедрам у підготовці методичних вказівок до лабораторних робіт, словників спеціальної термінології, перекладам методичної та наукової літератури, лекцій тощо. Кафедра тісно співпрацювала з редакційно-видавничим відділом щодо редагування рукописів українською мовою, підготовки їх до публікування. Проводилися заняття на курсах для викладачів у вивченні та поглибленні знань з української мови, на яких було підготовлено понад 200 викладачів, адміністративного та допоміжного персоналу.
Із 2000 до 2013 року кафедру очолювала доцент Вікторія Василівна Гребенюк. Кафедра за той час і надалі поповнювалася молодими викладачами, зокрема істориками – Д. О. Остапенком та Я. М. Остапенко, О. О. Ніколаєнко, Ю. В. Бугаєвською, А. М. Домановським, В. С. Золотарьовим, Н. П. Олешко, Л. А. Прилуцькою; філологами – Н. В. Нікуліною і Т. В. Абраїмовою (Фуніковою), Н. П. Книшенко, Т. М. Демковою. За цей час було захищено 7 кандидатських дисертацій: з історії – Я. М. Остапенко, О. О. Ніколаєнко, А. М. Домановський, В. С. Золотарьов; із філології – Н. В. Нікуліна, Н. П. Книшенко, з педагогіки – Ю. В. Бугаєвська.
З вересня 2013 року кафедру очолила кандидат філологічних наук, доцент Неля Василівна Нікуліна. На кафедрі працювало 9 кандидатів наук, доцентів – Ю.В. Бугаєвська, А.М. Домановський, В.С. Золотарьов, Н.П. Книшенко, В.І. Ковальов, О.О. Ніколаєнко, Н.В. Нікуліна, Н.П. Олешко, Л.А. Прилуцька. Забезпечували навчальний процес завідувач кабінету Л.Ф. Чернова та старший лаборант А. С. Пустовіт.
Наразі на кафедрі працює 5 кандидатів наук, доцентів – Ю. В. Бугаєвська, В. С. Золотарьов, Н. П. Книшенко, Н. В. Нікуліна, Н. П. Олешко. Забезпечує навчальний процес завідувач кабінету українознавства Л. Ф. Чернова.
Відповідно до наказу № 158 від 27 вересня 2021 року кафедра українознавства стала структурним підрозділом факультету підготовки іноземних громадян (ФПІГ).