День Вишиванки: вдягати українське – це модно!

Вишивка – один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку: наліжниках, обрусах, наволочках, рушниках тощо. Проте найцікавішими, а відтак найпопулярнішими вишитими виробами завжди були традиційні українські сорочки – вишиванки. На сьогодні маємо їх величезну кількість.

Українські вишиванки різноманітні за формою, кольором і типом візерунка. Кольори вишивки на них загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь. Спеціальні мотиви вишивки здавна вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви існують для людей старших і молодших. Зараз, коли в нашій країні спостерігається потужне зростання рівня самоідентифікації, вишиванка – обв’язковий атрибут сучасного українця як певний символ національної самосвідомості, втілення української ідентичності. Проте вишиванка – не лише гарний приклад здавна популярного народного ремесла. Це річ винятково стильна й сучасна.

Саме тому викладачі кафедри філології ФПІГ ХНАДУ вже не перший рік вшановують День Вишиванки, вбираючись у традиційні українські сорочки. Це не лише красиво, витончено та актуально, – переконують викладачі кафедри, – але й чудова можливість донести до іноземних студентів дух і традиції українського народу, познайомити їх із української культурою, розповісти більше про країну, в якій вони зараз живуть і  навчаються. Цікаво, що чимало студентів підготовчого відділення ФПІГ, і найперше – дівчата, розглядаючи вишиванки своїх викладачів, розповідали про те, чим схожа та чим відрізняється від української традиційна арабська чи марокканська вишивка, проводили цікаві паралелі, тут же знаходячи із допомогою своїх ґаджетів приклади в Інтернеті. А все це – ще один момент міжнаціональної комунікації, який веде до миру та взаєморозуміння.

Втім, доброзичливе спілкування – не єдина мета імпровізованого святкування на кафедрі філології. На жаль, інколи в іноземних громадян складається вельми хибне враження про нас, нашу історію та перспективи розвитку України як європейської та світової держави. Тому, можливо, навіть більшою мірою, аніж з якихось інших причин, викладачі російської мови як іноземної вдягли дев’ятнадцятого травня таке незвичне вбрання: аби показати, що попри всі негаразди та проблеми сьогодення бути українцем – це те, чим ми можемо й повинні пишатися!